Під час участі Федерації роботодавців України у URC 2026 одним із головних пріоритетів усіх наших зустрічей та комунікацій була українська індустріальна адженда.
Ми послідовно доносимо до європейських партнерів головний меседж: український бізнес має бути повноправним учасником єдиного європейського ринку. І це не питання майбутнього — це реальність, яка існує вже сьогодні.
Українські підприємства вже є невід'ємною частиною європейських виробничих ланцюгів, забезпечують європейські компанії комплектуючими, матеріалами та продукцією з високою доданою вартістю, залишаючись надійними партнерами європейського бізнесу навіть в умовах повномасштабної війни.
Саме на цьому акцентував увагу генеральний директор Федерації роботодавців України Руслан Іллічов під час панельної дискусії «Фабрики майбутнього: шляхи до промислового відновлення України», у якій ми взяли участь разом із провідними європейськими та міжнародними експертами, урядовцями.
Модератором дискусії виступила Маркета Регакова відряджений національний експерт Сектору України Європейської Комісії. Разом із Русланом Іллічовом у панелі взяли участь:
- Андрій Телюпа, радник Мністра економіки, довкілля та сільського господарства;
- Міхал Барановський, заступник міністра розвитку і технологій Польщі;
- Ремігіуш Пашкевич, голова правління компанії KGHM S.A.;
- Юко Ясунага, заступник генерального директора Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO);
- Річард Верма, головний адміністративний директор Mastercard;
- Ольга Вовк, старший регіональний директор у Європі Export Development Canada (EDC).
Наголосили, що сьогодні саме український бізнес є головним драйвером промислового розвитку країни. Попри війну підприємства інвестують у виробництво, створюють нові продукти, зберігають робочі місця та продовжують інтегруватися до європейської економіки.
Особливу роль у цьому відіграє переробна промисловість, випереджальний розвиток якої має забезпечити державна програма «Зроблено в Україні», одним зі співавторів та ключових партнерів якої є Федерація роботодавців України.
Водночас акцентували, що, на відміну від держав Європейського Союзу, Україна поки що не має доступу до такого масштабу фінансових ресурсів, які дозволяють швидко модернізувати промисловість та стимулювати інвестиції.
Як приклад навели досвід Польщі, де нещодавно делегація ФРУ відвідала виробничі потужності найбільшого українського виробника сільськогосподарської техніки — заводу «Кобзаренка». Цей кейс демонструє, як працює комплексна державна та європейська підтримка інвесторів.
Підприємство, розпочинаючи діяльність у Польщі як малий і середній бізнес, отримало земельну ділянку та необхідну інфраструктуру на пільгових умовах від місцевої фундації розвитку, яка підготувала землю для промислового використання. Крім того, завдяки підтримці PARP (Польської агенції розвитку підприємництва) та фінансуванню з європейських фондів підприємству було компенсовано 50% інвестицій у будівництво виробничого цеху та закупівлю обладнання як інноваційному виробництву.
Саме таких інструментів підтримки сьогодні потребує і українська промисловість.
Окрему увагу під час панелі приділили необхідності змінити сам підхід до сприйняття України в Європі.
Підкреслили, що Україна не є конкурентом Європейського Союзу, так само як українська промисловість не є конкурентом європейській. Навпаки, українські та європейські підприємства вже сьогодні спільно формують виробничі ланцюги, зміцнюють економічну безпеку та підвищують конкурентоспроможність усієї Європи.
Українські підприємства давно інтегровані до європейських ланцюгів створення доданої вартості. Українська продукція використовується у виробництві товарів для європейських ринків, а співпраця між українськими та європейськими компаніями продовжує розширюватися навіть попри війну.
Саме з цією метою Федерація роботодавців України підготувала масштабне аналітичне дослідження «Стратегічні орієнтири поглиблення торговельно-економічних відносин з ЄС», яке охопило близько 40 галузей економіки. У дослідженні визначили ключові бар'єри для виходу українських виробників на ринок ЄС, перспективи розвитку окремих секторів, а також уперше сформували єдину переговорну позицію українського бізнесу щодо економічної інтеграції.
Однією з головних тез дискусії став заклик змінити усталений наратив про Україну.
Україна — це не лише постачальник сировини.
Україна вже сегодня виробляє конкурентоспроможну продукцію з високою доданою вартістю у технологічно складних галузях. Українські підприємства мають сучасні виробничі компетенції, висококваліфікованих фахівців і довели свою спроможність бути невід'ємною складовою європейської промислової екосистеми.
Водночас зазначили, що повноцінна інтеграція неможлива без усунення бар'єрів, які суперечать самій логіці єдиного економічного простору.
Як приклад Руслан Іллічов навів заплановані Європейською Комісією нові обмеження на імпорт сталевої продукції.
Під час дискусії наголосили, що ці рішення базуються на концепції надлишкових виробничих потужностей, однак до України така логіка не застосовується. Через російську агресію українська металургія втратила чотири великі металургійні комбінати та майже половину сталеплавильних потужностей. Якщо у 2014 році виробничі можливості галузі становили 23,5 млн тонн сталі, то сьогодні вони скоротилися приблизно до 8 млн тонн, а підприємства працюють майже на повному завантаженні.
Застосування до України механізмів, спрямованих проти глобального надлишку виробництва сталі, не лише не розв'язує проблему, а й створює нові ризики. Для України це означає можливу втрату понад 1,2 млрд доларів експортної виручки, скорочення податкових надходжень та ресурсів для фінансування оборони і повоєнного відновлення.
Водночас негативні наслідки відчує і сам Європейський Союз. Постраждають виробничі ланцюги європейської автомобільної та машинобудівної промисловості, які вже сьогодні залежать від українських постачальників.
Показовим є приклад компанії «Сентравіс», що продовжує працювати під постійними обстрілами у Нікополі та вже отримує звернення від європейських клієнтів, занепокоєних можливими перебоями у постачанні продукції.
Підсумовуючи дискусію, наголосив, що сьогодні Україні потрібні не спеціальні умови чи благодійність, а повноцінне економічне партнерство з Європейським Союзом.
Йдеться про створення програм підтримки розвитку української промисловості, усунення необґрунтованих торговельних бар'єрів та формування спільної промислової стратегії, у якій Україна стане повноправним учасником єдиного європейського економічного простору.
«Ми не просимо про благодійність. Ми пропонуємо партнерство. Партнерство, у якому Україна приносить стійкість, промислові компетенції, людський капітал і готовність спільно будувати нову європейську економіку. Якщо ми зможемо прибрати застарілі бар'єри та створити рівні умови для розвитку, то разом побудуємо не просто відновлену Україну, а сильнішу, безпечнішу та конкурентнішу Європу», — підсумував Руслан Іллічов.